дума про труднощi вивчення державноi мови

 


 Хай угорці й румуни пробачать мені!
На теренах країни знедавна
З майже безлічі мов лише три основні –
Українська, російська й державна.

Українська й раніше була основна
І знаходила порозуміння,
Як і братні народи, бо мала вона   
Із російською спільне коріння.

Мови ці пособляли нам  «строить и жить» –
Будувати і жити, та зовсім
До державної мови душа не лежить –
Як не пнусь, неприйнятна і досі.

За митцями йдучи, як отой какаду,
Я сумлінно,  а може ретельно,
Зву  Гарматченком  Пушкіна,  Сковороду –
Відповідно,  Григорій  Пательня.

У зубрівлі державної пру відтепер
Напролом, як віслюк – в бездоріжжя:
Мавпа (вибачте – мапа), Вінтін, дротопер,
Нацюцюрник, актівка, кшталт, збіжжя,

Зачимало, зарано, загеть, заганьба,
Задержавник, загроші, задупа…
Кум мене перестрів:  – ОтакоЇ! Оба! – 
Як замре, як очами залупа.

–Що з тобою?! - Державну ніяк не збагну!
Все відскакує, наче від стелі.
В чім причина?!  –  Кум каже:  –  Згадаєм війну
Історичної для паралелі.

Окупанти фашистські, як нас зайняли,
Три засади взяли за основу:
Скарби – їм.  Наш народ – то робочі воли.
А німецька – державная мова.

Все вивозили:  сало, яйце, колосок,
Ліс, майно – гуркотіло по рельсах!
Не соромились цупити навіть пісок
З-під Ізюма для їхнього Цейса.

Три мільйони в чужі позагнали краї,
Де повинні були молодята
Жерти хімію, нужники чистити їм,
Мити, прати, руду добувати.

Хто не згоден – у тюрми! Голодний – здихай!
Уяви, за такої умови
Чи схилявся народ під ненависне «хайль!»
До німецько-державної мови?!

А сьогодні що маємо ми для буття?
Ті ж нав’язані нам ідеали.
Скарби – владі! І знов поїзди гуркотять:
За кордон – хліб, ліси та метали.

Пересічний народ – то робочі воли!
Сім мільйонів людей, як обузу,
Порозпродали в рабство, нехай, як колись,
Чистять нужники Євросоюзу.

Щодо мови. На ній вимага хабара
Силовик, патріот і чиновник,
Нею брешуть усім, що життя у нас – рай,
І сусідів цькують однокровних.

На державній гестапо тебе дістає,
Президент утяє клоунади…
Зрозумів, остогидла чому? Бо то є
Мова окупаційної влади. –

Пожурились ми з кумом, що вдача така,
Що від влади ні шансів, ні шани,
І немає лісів, і нема Ковпака,
До якого піти в партизани.
                2008р.