Повитягала з скриньочки листи,
що півстоліття щиро зберігала
і, сказавши: "Господи, прости",
до чужих людей на суд віддала.
Хай читають, чим вона жила,
як любов її гасила стужа,
на Сибіру баржі як тягла
квола жінка, скривджена, недужа.
Її підняли з постелі вночі:
"Збирайся швидко. Їдеш до Сибіру!"
І відібрали від дверей ключі.
Взяла з собою лиш Любов і Віру.
В товарному котилися на Схід;
кругом сніги глибокі, заметілі.
Лиш на сорочці український цвіт
і український дух в живому тілі.
У інший край відправили його -
коханого. Їх не з'єднались долі.
О, скільки сліз пролито там було.
У їжі їй не бракувало солі.
І на старих листах біліє сіль,
як паморозь, застигла на папері.
Як добре, що минув нестерпний біль
і у майбутнє вже відкриті двері.
Листи з минулого
© Copyright: Ольга Будзан, 2012
Свидетельство о публикации №112051604993
Свидетельство о публикации №112051604993
Рецензии