Біда, переступаючи межу,
Ввійшла без стуку у селянські хати.
Забрала найцінніше з них - сім"ю,
Коли вже не було що більше брати.
І стомлено дивилася вона
На рук своїх страшних гидке творіння.
І холодом озвалася луна
Від голосів, кричущих про спасіння.
Мовчало небо. Вітер завивав
Над трупами замерзлої любові.
А голод, що межу переступав,
Вдавав, що він із владою не в змові.
Настала ніч. Дивились небеса
У помертвілі українські очі.
Донині їхня праведна душа,
Піднявши віко, дивиться із ночі.
Із ночі — в день. Із холоду — в тепло.
З під снігу - під теперішні перини.
Ви чуєте, як молиться село
Минуле за мйбутнє України?
Зима 1932 -1933 рокiв
© Copyright: Ольга Будзан, 2012
Свидетельство о публикации №112051508275
Свидетельство о публикации №112051508275
Рецензии