Вже життя дивами не дивує.
Відлетіли вдаль рожеві сни.
І художник осені малює
те, що залишилось від весни.
Ллється жовта фарба між повіки,
падає на трави і плоди.
Пломеніють яблука дволикі,
не передчуваючи біди.
А біда вже он де, за горами,
струшує холодним рукавом,
сипле порошинками над нами.
Не повільно суне, а бігом.
Все навколо вже запорошила,
Сивиною скроні притрясла.
Ой чому ти, зимо, поспішила?
Не набулася в душі весна.
Хоч життя дивами не дивує,
й відлетіли вдаль рожеві сни,
майстер новий день аранжирує
інеєм з весняної роси.
***
© Copyright: Ольга Будзан, 2012
Свидетельство о публикации №112051507946
Свидетельство о публикации №112051507946
Рецензии