Хіба оте забудеться, коли
Ходили вдвох і говорили щиро
(А небо темні хмари волочило,
Зривався дощик і вітри гули).
Це так було зворушливо - іти
Кудись безцільно - тільки б разом, разом.
І почуття нас обняли відразу,
І дивом приголомшили світи.
І осміліли погляди. В очах
Одверта ніжність стигла, наче злива,
Аж ти спинилась, знічена, тремтлива,
І боязко сіяла, як свіча...
15.05.2012
Хiба оте забудеться...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2012
Свидетельство о публикации №112051503724
Свидетельство о публикации №112051503724
Рецензии
Одкровення справжнього поета росте із серця, і коли воно розпускається із пуп’янка в квітку, то душа читача дивовижним образом відчуває кожен її порух, і сама... ніби перевтілюється. І бачить очима поета, і чує його серденьком.
Дякую, В’ячеславе, за це чудове чуття внутрішньої чистоти та цноти, і "боязкої, зніченої тремтливості" перед одвертою ніжністю очей.
З глибокою шаною,
Валентина Чайковская 07.06.2012 10:08 • Заявить о нарушении
Дякую, В’ячеславе, за це чудове чуття внутрішньої чистоти та цноти, і "боязкої, зніченої тремтливості" перед одвертою ніжністю очей.
З глибокою шаною,
Валентина Чайковская 07.06.2012 10:08 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.