Пол т

Іноді здаэться що звуки життя
Проходять у беззвучних герцах
Десь не тут,десь біля мене
серце з змієподібним шрамом катани
Алея святої єлени,все добре у мене
зимою розпалений божевільним  Джеком
Мов птаха в вирій почав літати Над міським гетто
хто я? З обличчям стертими
з минулим,Яке згоріло,яке в кайдани закуто
для кряжів карпат чужинцем варваром буду
Буддо допоможи забутися у власній суті

і от туман над моїм містом
Місцями коли напівтом малює музику числами
чую постріл вбивці чи постріл судді з міною кислою
на марафоні  викривляються кисті
смертельно хворі благають творця вижити
я лечу в небі до мене линуть молитви відчаю
мій політ стає схожим на плід божевільного й лікаря
я стаю зовсім безсилий стиль покинув мрії вилетіли
жаль що душу разом з духом виблював....

я вже не міг летіти,бачу демони паї
над містом грішників ділять
дилема непроста я сів біля них спочити
я бачив хвилі життя раніше,тепер споглядаю
тих хто плете й закидує в них гріха сіті
сміття кажеш в головій моїй сину
пороки вбивають мій народ більше ніж
кулі нагана чи кулемета максима
міномета і людей з червоними ксивами
синє небо жовте колосся я люблю свою країну
так давайте ж за неї випєм
неси ложку джгут свічку
і на марсі першими ми висадимось...

заповнились сіті...

я відпочив я продивжив свій політ,
сліпої ночі я хотів одного перетворитися
у хвилів бриз..
знай кол сонце зайде втрачається образ дороги
пороги оббиті головами  голодних,
стаютьть за напрям у мандрах
втрачають ноги у механізмах якими ламають неволю
люблю  літати але ненавиджу відчуття горя
після преземлення,контраст спалює клітини мозку
гарячим воском заливаєм обличчя абсолютного щастя
і всі її носим,залежно від настрою,є ще маски
кохання,щирої посмішки або туги смутку розпачу
вибирай яку хочеш і давай з нами до неба на прощу