На могилi дiда Артема

"Ми  через  стільки  років  вас  знайшли,
Мій  батечку...  простіть  доньку  і  сина.
Роками  ми  на  Хутір  Янів   йшли....
І  думка  в  нас  завжди  була  єдина.

От  виростемо,  бо  іще  малі,
Візьмем  з  собою  у  дорогу  неньку.
У  вузлик   -  жменьку  рідної  землі,
І  на  Тернопіль  підем  помаленьку.

Донька  ось  перед  вами,  поряд  -  син,
А це  -  онук,  а там  його  дружина.
Дожили  ми  самі  вже  до  сивин.
Велика,  дружна  і  міцна  родина.

Онук  Артемко.... так  у вашу  честь
Колись  назвали  хлопчика  малого,
Сьогодні  нам  приніс  щасливу  вість -
Ось  корабела   маємо  вже  свого.

Нам  важко,  батьку,  сиротам  було
Та  помаленьку  всі  на  ноги  стали.
Онуків  он  по  світу  рознесло....
Матуся  вас  побачить  не  діждали..."

"Нас  тут  багато,  доню,  не один
Лежу  в  могилі  - поряд  побратими.
Був  безіменним  досі,   нині  син,
донька  приїхали.... онуки  з  ними.

Радію  щиро,  що  родиннна  віть
Росте,  квітує,  тягнеться  до  Бога.
Ріднесенькі,  щасливими  живіть,
У  Саверці  хай  стелиться  дорога!

Я  тут  залишусь...  нікуди  вже  йти...
Ми  стільки  років  поряд  у  могилі.
Нам  чергування  більше  не  нести,
Приходять  на  могилку  дітки  милі..."

Трави  зелена  поросль  підросла,
Дерев  схилились  віти,  наче  крила.
У  сорок  третім  битва  тут  була...
Зірки  на  обеліску  і  могила.

Вклоняємось  низенько  до землі,
Солдатам,   що  Вітчизну  захищали.
Щоби  сьогодні  правнуки  малі,
Під  мирним  небом  швидко  підростали.