Не одинокая

Щоб   не   бути   самою, до   місяця  шлях  подолаю.
Він   назустріч  мені  простягне   ніжні  сяйво-долоні,
Проведе  в  чорні   шатра,   де  ночі   блукають  бездонні.
І   у   сурми  зіркові   мелодії   щирі  заграє.

Це   триватиме   доки  не  з’явиться   смуга  рожева,
Не   розкриє  пелюстки   свої   сонце-квітка    у   ранок,
Не   вбіжить   в   новий  день   і   ріка    урочисто   органно,
Не   розкриють   себе   для  життя    всі    кущі   та   дерева.

Ну,  а   доти   кружлятиму   в   небі  у   зорях    яскравих,
Притулюся   до   місяця,   холод  з   теплом   розмішаю.
Загублюся   на  вічність,   та  знову  назад   повертаю,
Хоч   душа   і  небесна,   та   тягне    на   землю,   де   трави.

Зрозуміє   це  світлий,  ріжком-колисанкою    буде,
Понесе   до  того,   хто   вдивляється   в    місяць   щоночі,
Щоб   побачити   в   ньому    дівчини   самотньої    очі,
Бо    у    ранці  з   імлою    ця   казка   повільно   розтане.

(7.05.12)