Пiжмурки

Солодкий присмак кавового раю.
І обережно сходами іти…
Давай з тобою в піжмурки пограєм?
Чи може, ми не перейшли на «ти»?

Без калатання серця – тільки тиша
І мляве світло коридорних стін.
Давай лиш так, щоб погляд щонайглибше
Щораз кидати в спину навздогін?

І не без того, щоб у самі очі
Й зсередини торкатися грудей.
Та сіяти в уявлення дівоче
Бажання бути кращою з людей.

Давай лиш по-дорослому, як треба,
В словах болючих стільки почуттів!
Давай ховатись так, щоб навіть небо
Не розрізнило наших двох життів!

Давай пограєм в піжмурки. Шукати
З тобою доведеться ще не раз:
Тобі мене – в дівиць звабливих шатах,
Мені тебе – в покірній купі фраз.

У піжмурки. Чи треба револьвери,
А секундант? Не варто це зусиль.
Твоя хіба вершина це кар’єри?
Де ж твій потенціал і твоя ціль?

Уміло їх приховуєш від мене,
А, так! Ми ж граєм в піжмурки, пробач.
Мій інтерес до тебе ще зелений,
Як до нових ще телепередач.

Давай же грати, я розпочинаю,
Хоч ти почав доволі вже давно.
Ба ні, не хочу кави – тільки чаю!
Без цукру. Чи з лимоном? Все одно.