Мявчать кульбаби під вікном,
Земля потроху червоніє.
Я заливаю їх вином,
Вони ж живуть і мають мрію.
І вітер радощів тоді
Вкриває теплою струєю
Ці дивні квіти, що в біді
Далекі спогади лелеють.
Мені здається, що вони
Співають вранці дуже сумно…
І щось трапляється в мені,
Я в них вдивляюсь безрозсудно.
І лиш на мить у голові:
«Вони пороботили мозок!»
Опісля – пісні лиш нові,
Та непроглядний чорний морок.
Кульбаби
© Copyright: Марах Манул Константинович, 2012
Свидетельство о публикации №112050300163
Свидетельство о публикации №112050300163
Рецензии
