Набридло... Назар Розлуцкий

                Перевод с украинского:

Так надоели госпропагандисты…
Я жить хочу не «в обществе» – в роду,
Где реки, облака, святыни чисты,
Где есть мечты, где каждый – на виду.

Где подлость не тактическим приёмом,
А мерзким злом привык считать народ,
Где род, позора не желая дому,
Предателя позору предаёт.

Где если любят – до скончанья века,
А если бьют – так со всего плеча.
И где закон не давит человека
С цинизмом и бездушьем палача.

Где власти не пристала импотентность,
Где честь ценнее, чем бумаг рулон,
Где важен не диплом, а компетентность,
Где воля рвёт легко любой шаблон.

Где дом не станут строить из пластмассы,
Где хлеб живой – не полуфабрикат.
И где не прячут мерзкие гримасы
За ширмою улыбок на погляд.

Где «право» – это «правда», не иначе.
Где на земле вершится Божий суд.
А «слово» то же, что и «слава» значит:
И то, и то с достоинством несут.

Где мысль и меч едины, неделимы,
Где искренность – как тёплый свет во мгле.
Где, не боясь, собою быть могли мы,
Могли людьми остаться на земле.

Обрыдла духота, столпотворенье,
Весь этот постмодерн и пластилин...
Хочу я неба. И хочу движенья.
Кричу – но глохнет эхо средь руин…

***********************

                Оригинал здесь: http://www.stihi.ru/2012/01/15/8799

Мені набридло жити у «суспільстві»,
Я хочу жити в племені, в роду,
Де ріки, хмари і святині чисті,
Плекають мрію вічно молоду

Де підлість – зло, а не тактичний відступ,
Де зрадника карають без вагань,
А не вчиняють комедійне дійство
Консенсусів, примирень, умовлянь.

Де якщо люблять – то уже до скону,
А якщо б’ють – то вже без каяття,
Де не ховають буквою закону
Цинізм і підлість власного життя.

Де є ще люди, а не імпотенти,
Що честь ховають в скручений рулон,
Маскуючи безсилля компетентом
І волю заганяючи в шаблон.

Де житла – із дерев, а не з пластмаси,
Де їжа – хліб, але не фабрикат,
Де не ховають скорчені гримаси
За ширмою усмішок і порад.

Де «право» розуміють ще як «правду»,
А не як юридичний парафраз,
А «слово» є синонімом до «слави»,
Але не засіб завдання образ.

Де меч і слово, й думка є єдині,
Де всі ще щирі, хоч часом і злі.
І де ще не відмовлено людині
Людиною лишатись на землі.

Мені набридла тіснота й задуха,
Увесь цей постмодерн і пластилін…
Я хочу неба. І я хочу руху.
А замість цього бачу тільки тлін…