к могиле Тараса

                ДО   МОГИЛИ   ТАРАСА
                (9 березня 2005)


Чорні ворони злетілись, 
            Розпластали крила.
Від образи насупилась
             Тараса могила.
Насупилась, обурюється,
             Погляда на квіти,
Що принесли й галасують,
             Бісовії діти.
Галасують, мов звітують,
             В камені Тарасу.
Злидні чорнії мурують людям,
              Час од часу.
Україну все мордують
              І те добре знають,
Один одного все дурять
              Себе прославляють.
Людей спритно обікрали,
              Мов клопи та воші,
Під попівськії хорали,
               Відмивають гроші.
Владу щоби вмалювати
               В родові ікони,
Треба хитро підганяти
              Державні закони.
І міняють ті закони,
               Як жінки спідниці,
Мужі владні б»ють у дзвони,
                Сатани дзвінниці.
А Тарасу несуть увіти,
                З хизом дарувати,
Все, щоб під його завіти,
                Брехню заховати.
Лицемірство нахабнеє
                На пихатих мордах,
Так і сяє, як не трісне,
                В газетах, бігбордах.
Себе красно вихваляють –
                Вони ж бо еліта!
На те змі і пресу мають,
                Пройдисвітів діти!
Побачив би Тарас завзятий
                Те життя еліти,
У віршах були б прокляті
                І вони й їх діти!