хроника нашей жизни

             ХРОНІКА   НАШОГО   ЖИТТЯ
                (листопад 2003)

Я України син! Знайти б всобі поета. . .
Щоб римувати добрії рядки.
Писати, щоб душа була зігріта,
Щоб в них палали іскрами думки!
В віршах моїх зажеврів лиш цей світ.
І над рядком сиджу годинами і днями.
Щасливий я і гордий, як поет,
Коли рядок, в душі якій, заискриться очами.

Так, я не Пушкін, та душей Нєкрасов.
І тому совість змовчати не дасть,
Коли під прапором Народного Тараса,
Брехня ховається привладних каст.

О, Господи, прости! Ти все безпечний.
Даремно Сина Ти послав на плаху.
Світ людський, у століттях, грішний грішний, грішний!
Життя земне спотворює, штовха до краху.

І душами людей давненько володіє Д»явол.
Кохання пісню замінив на страх.
А доброту на підлість переплавив,
Честь, совість розтоптав, розвіяв прах. . .

Трон влади іменем Твоїм прикрили.
Народ зручніше мати вівцями-рабами.
Лик Твій Святий «владики» очорнили,
Грішми брудними, чорними умами.

Іконами і Святістю торгують.
І Бога продають злодюги.
А душі людські Д»яволу дарують,
Скупивши їх за безцінок, бариги !

Ось каву п»є, прокинувсь з перепою,
Один з таких, шалені гроші промотав.
Думками злодія, із вовчого розбою,
Одержати б злочинний капітал.

Ті зграї вовчі: клани, клани, клани –
Тепер їх партії по новому зовуть.
Плодять найрозмудрованії плани,
Один одного щоб удало підмануть!

В парламенті місця в кормушки вбраті.
Їх хазяям баланду би ковтать!
Та справи грішнії прикрили їх мандати,
З кощунським іменем «народний депутат».

І ті, хто на собі порвав рубаху,
В патріотизмі захлинається слиною,
Скоріше друзів голови складе на плаху,
За їх широкою сховається спиною!

Блюзнірство та брехня – нахабне та відверте.
Обличча стерлося у владної еліти.
Лише своє злодійство, аж ніяк не варте,
Злих геніїв –падлюк вже ніде діти!

А боротьба із бідністю, надлицемірністю убила!
Бо бідність – гумус буржуїв-мутантів.
Людини працю, з гідністю, сплатить невсилах,
Їх ненажарливість то більш людських стандартів!

В програмах пенсій, удаючи вояків,
Держуправителів розщедрилась душа.
«З ушей» пенсіонерів-жебраків,
Давно обвисла «Райськая лапша».

Феміда правосуддя теж заснула.
Диявол її душу золотом приспав.
Не правосуддя то, мутант-акула!
І ненаситний її д»яволський оскал!

Спектакль у боротьбі з злочинністю все грають.
Чим «окуляри» людям намагаються «втирати».
Одні – кишені, коли «садять», набивають,
А інші – коли прагнуть оправдати. . .

Ми європейці, маємо згадати.
Та скільки не тріпаємо сліцем,
Кишені європейського стандарту,
Кощунство зрівнювать з жебрацьким гаманцем!
Заводи, фабрики вкінець осиротіли.
І, як гриби ростуть торговії гіганти.
На заводських останках виросли артелі,
Та їх товар далекий від стандартів.
Так, Україна вся гігантський супермаркет,
Де влада, честь і совість продається.
Саме життя посталене «на карту»,
А старикам, мов псам бродячим, впроголодь живеться!
Жебрацтво – бумеранг то олігархам.
Настане час повернення боргів. . .
В сімнадцятім – рубали голови монархам,
До «стінки» ставили всіх родичів царів!