Не навчився любити корисно

Не навчився любити корисно,
Як під стукіт дитячих ідей,
Заспокоюю душу я свистом,
Коли бачу нещасних дітей.

Проминула пора задніх буднів,
Свято юності змили дощі,
Ми зустрілися вперше у грудні,
Розійшлися під крики гучні.

Запах цукру до тебе полинув,
До барвистих твоїх оченят,
Десять букв і ім’я на глині
Освятилося гоміном клятв.

Я з тобою цю вічність не бачив,
Не судилось садам стерегти
Поцілунків пшоняну масу,
Битий місяця фон золотий.

Не однакове в долі багатство,
Не однакова міра добра,
У житті опустились до п’янства,
У житті в нас посадка важка.

Відспівав я тобі про кохання,
Відспівались мої всі думки,
Тільки тиша у небі остання
Нагадає любовні гріхи.

Я шукав, та мене обікрали,
Я шукав, та посохла трава,
Сповідь травня мою проміняли,
Відректися душа не змогла.

Так кому ж тепер вірити зможу?
Я навіщо тобі відкривавсь?
Я шукав тут на тебе схожу…
Навіть близько така не знайшлась.

Підняли ми своїми руками
Оберіг примітивних розлук,
Було щастя, але не між нами,
Не з тобою прощався твій друг.