Та стiй вже, Господи,...

Баня 2. А. Иванов.

- Та стiй вже, Господи,
Панасик, не вертись!
їй-богу, вислизнеш, як iз долонi лящик!..
А шо то в тебе тут, а ну ж поворотись?!..
Вiн ще малий такий, а вже твердий, як хрящик!..

- То ж бачиш, в батька ти…
Ще той був чоловiк!..
Аби не втiк тодi, бо ж був потрiбен мЕнi!..
Таких не бачила за весь жiночий вiк –
Цеберко б вичерпав за двi порожнi жменi!..

- Потужний хлопець був;
Вiн сам звалив бика,
ще й приговорював: «Чого ж такий малеча!..»
Одного разу так нам’яв менi бока…
Аби ж хто знав тодi… В невдовзi…  вийшла втеча…

- То ж хоч би завiтав
Коли-небудь до нас,
та з нами сiв за стiл, та з нами би поснiдав…
От ти б вже радий був, мiй синку, мiй Панас!..
Та щастя вже нема, та й взятись йому нiде…

- Чекай, чекай, Панас,
Я зараз обiтру…
Що носом шморгаєшь, в очi попало мило?!..
Така вже доля, син, сама я очi тру,
Коли пригадую: «Олеся моя мила!..»

- А нащо ж втiк тодi,
Якщо ти так кохав?!..
Чи я не мала щось, що iншi жiнки мають?!..
Ти ж мої пампушки за обi щоки пхав!..
Так піклувалася, що iншi так не дбають…

- Вже не повернеться…
Що зробиш… Геть, думки!..
Синочка маю я, це – щастя неймовiрне!..
Так от живу тепер я цьому завдяки…
То ж сподiваюсь я, син має серце вiрне.

- Ми ще подивимось…
Повiр менi, Панас,
Що твоя матiнка завзяття, нi, не кине!..
I доля змiниться, та щастя знайде нас,
Та вже нiколи нас, мiй сину, не покине.
14.04.12 (8.10-8.50)