Кобзар

Знов весна прийде у Канів…
На Тарасовій горі
Зацвітуть свічки каштанів,
Квіти, трави запашні.
З той гори, як на долоні:
Ниви, луки і поля.
Наче в казці зеленіє,
Рідна матінка-земля.
А внизу гори несуться
Води сильного Дніпра,
Наче пісней вони ллються,
Пісней миру і добра.
Наш Тарас про щастя мріяв
І в рядках заповідав:
Дбати людям про духовність,
Щоб нащадкам не страждать.
Ще він мріяв про свободу,
Сильним словом закликав:
«Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь!».
Ти, Тарасе, сяєш сонцем
У прийдешнім віку,
Сходиш хлібом к нам духовним
На рушник вкраїнський.
Ми чуємо тебе, Кобзарю,
Крізь століття!
І голос твій
Нам душу окриля!
Встає в новій красі,
Забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе,
Звільнена земля!
Ми чуємо тебе, Кобзарю,
Крізь століття
І у серцях своїм сучасником звемо!
Нехай духовність й злагода
Панує в душах українців!
Нехай добро живе в серцях
У кожного із нас,
Щоб неньці Україні
В  прийдешніх поколіннях
Не соромно було за нас