Справжн й укра нець

Не рідко трапляється так, що людина залишає рідну землю. До цього може призвести будь-що. Деякі з людей залишають Батьківщину, деякі повертаються. Але в будь-якому випадку вони не повинні забувати рідний край, своє коріння. Бо людина без коріння – людина без душі. А чи зможе вона існувати без душі? Мабуть найпоширенішим у нас є процес еміграції. Емігрант…Це слово, як тавро, супроводжує людину, яка вимушена була виїхати за кордон.  Існує безліч причин, за яких людина покидає рідний край: пошук додаткових коштів або більшого доходу у родині, пошук роботи за кордоном. Тому я впевнена, що будь-який емігрант ставиться до своєї Батьківщини краще, ніж громадянин України.  Треба поважати і цінувати, любити Україну. Адже що може бути кращим, ніж українські пісні, мелодійна мова, мальовнича природа. Я думаю, що Україна – цивілізована держава. Вона зможе задовольнити потреби будь-кого. Треба лише знайти правильний підхід  до неї. Ось наприклад, український письменник Тарас Григорович Шевченко. Його карали, висилали на заслання, не дозволяли жити в Україні, яку він так любив, за якою так тужило його бідне серце.  Та він знаходив у ті сумні часи хвильку, щоб написати, вилити душу своїй рідній матінці-Україні. Тарас страждав і хотів, не дивлячись ні на що, повернутись до рідної країни. Щоб заробити собі на життя він писав і малював чарівні картини, за які, хоч і небагато, але щось-то платили. Т.Шевченко – людина героїчної долі, сміливої душі, справжній український патріот. У його віршах – частинка його раненої душі. Він любив Україну понад усе, жив кожною клітинкою нею. Тарас боровся і ніколи не опускав руки. Я хочу, щоб сучасне  і майбутнє покоління більше любили Україну…..та любили, як любив і цінував її український письменник, патріот – Тарас Шевченко. На сьогоднішній день велика чисельність українців, так звана діаспора, проживає за межами України. Серед них багато поетів і письменників, які щиро звертають своє слово до Батьківщини. Живуть вони заможно, в достатку, і все ж їм бракує рідної стежинки, криниці, берега – своєї землі. Тож творіть на Україні. Я живу у своїй державі. Пишу і присвячую свої вірші своїй Україні. Але одне я знаю достовірно: де б не буда, куди б не закинула мене доля, завжди буду повертатися до батьківського порогу, до своєї рідної України.
Люди! Пам’ятайте свій край, своє минуле, бо це – ви самі. А людина, що втратила себе – уже не людина. Наша душа, душа  українців залишається з нами, а не відлітає за кордон. І справжніми українцями будемо ми, а не емігранти.