Небо ніч зірками розшило,
Синє світло над нами тремтить.
Місяць наше холодне світило
Снов людських на сторожі стоїть.
Вже година. Пора міцно спати,
Тільки знаю, ти мила не спиш.
До світанку ти будеш зітхати,
І прекрасних очей не стулиш.
Але з ранку то лагiдне слово,
То колюче і гостре, як ніж,
То з любов'ю, то знову суворо,
Кажеш, дивишся в очі, мовчиш.
Хіба можна скажи зрозуміти,
Чом ти злишся на мене весь час.
Наші сварки сльозами политі,
Така доля, вона не для нас.
Так, в мені вірю, святості мало,
Й божевілля боюся я свого,
Але рідна, о якби ти знала,
Як я прагну до серця твого.
Підійду мабуть перший до тебе.
Перед щастям я знов прихилюсь,
Та звернусь до блакитного неба,
За кохання своє помолюсь.
За кохання свое я молюсь. На украинском языке
© Copyright: Высоцкий Валерий, 2012
Свидетельство о публикации №112040911599
Свидетельство о публикации №112040911599
Рецензии