Записки 18-рiчного. Частина I

Я народився в 93-му, на піку інфляції -
Країна без перспектив. В країні стагнація.
Терикони Донбасу гуділи шахтарськими касками,
А мати мене колихала добрими казками.
Край мільйонерів із папірцями у гаманцях,
Край забутих комбайнів і мрій у полях.
Та я цього не знав, мені добре спалося,
І ні про що погане у моїх снах не йшлося.
Навколо і далі йшов рекет й розборки,
Ділили владу, виводили гроші в офшорки.
Когось обирали, когось, як завжди, сварили,
І сім'ї на обід борща і картоплю варили.
До школи я пішов останнього року тисячоліття,
Був сонячний ранок і дерев верховіття
Здавались такими недосяжними і космічно-далекими.
Літо летіло у Турцію з торгівцями і лелеками,
Аби набити клітчасті торби кольоровим шматтям.
Та мене це обходило, я був п'ятирічним малям.
Сидів за першою партою і на щось велике чекав,
Мало що тоді знав, ще менше собі уявляв
Що і як далі буде, як усе в житті складеться.
Хотів стати залізничником, якщо підвернеться.
Почав добре вчитися, відмінником став.
Напам'ять віршики вчив, без окулярів читав.
Країна потроху на ноги ставала. Кучму то гнали,
То, трохи отямившись, знов величали.