Пряв пряжу дощ із чорних хмар,
Дніпро кипів початком злої бурі .
Ховали під горою сонця жар,
Притиснувшись від ляку, дві натури.
Багаття, всепрощаюча нам ніч ,
Коли природа гнів свій розіп’яла.
Чи випадковий, чи причинний був той дощ ,
І ти чому близькою мені стала?
Сліпе крил дощу закрило горизонт
І млосний серпень про минуле плаче.
Краплини з губ течуть, та смак не той,
Тебе нема … гірчить, одначе .
Пряв пряжу дощ, як в казці про любов.
Як пам’ятаєш ? Подзвони ти мене знов.
Прял пряжу дождь из черных туч
© Copyright: Анатолий Заступ, 2012
Свидетельство о публикации №112040910061
Свидетельство о публикации №112040910061
Рецензии
