Ти все мовчиш, а я чекаю
І божеволію від мук.
Усі до гарного звикають –
До теплих слів, до ніжних рук.
І я не виняток, ти знаєш,
Я вже так звикла, що ти є.
На вітер вірші викидаєш,
А з ними все, що в мене є.
Усе, що пам'ять зберігала,
Що в серці досі ще живе,
І все, що досі не сказала…
То ж викинь з мене і себе…
Ти все мовчиш...
© Copyright: Татьяна Осиянова, 2012
Свидетельство о публикации №112040808108
Свидетельство о публикации №112040808108
Рецензии