По обличчю сонячний промінчик
Пробіжить, мов хвилька і розбудить.
Ти за ранок, золотом увінчаний,
Богові подякувать забудеш.
Побіжиш так стрімко, як струмочок
По зеленім килимі трави...
Чути голос Бога ти не схочеш,
Бо думки твої, як журавлі,
Що у вирій відлітають клином
І курличуть і тривожно, й сумно.
Не до Бога твоє серце лине,
Не Йому ти довіряєш думи.
Клопіт дня звалився знов на плечі,
Та нести тягар немає сили...
У молитві, втомлена, під вечір
На свої коліна не схилилась.
Сон важкі повіки затуляє,
Відпочинку прагнуть руки, спина...
Голос колисково промовляє:
-Спи, невдячна...спи, моя дитино.
Совість знітиться і засоромиться,
Що весь день дрімала на сторожі,
І вустами втомлено промовиться:
-Вибач, Боже...
,
Вибач, Боже...
© Copyright: Татьяна Каминская, 2012
Свидетельство о публикации №112040807568
Свидетельство о публикации №112040807568
Рецензии
