Герры

                Гробницы [скифских] царей находятся в [области] Герров,
                в  том месте, до которого Бористен судоходен
                (Геродот, IV, 71)
               
И жизнь, и смерть, вкусив сверх  всякой меры,
Спалив года в безумии огня,
Я, скифский царь, лежу в днепровских Геррах,
И сквозь меня столетия звенят.

Да, эту речку звали Бористеном,
А Скифиею – все вокруг места.
Мы степи покрывали, словно пеной,               
Кочевьями и рёвом наших    стад!..

Эгей!..  Всё так. И я бывал здесь юным.
На битву шёл. Мой конь пил из реки…
Как сон, прошли сарматы, готы, гунны,
Авары, печенеги, кипчаки.

И чьи теперь шаги здесь землю будят?
Какую эру небо дарит вам?
Я крепко сплю, а на груди – стопуден
Бетон  высоковольтного столба.

Над ним гремят громов стальных потоки,
Под ними плуг тревожит мой покой.
Сквозь царский прах в миры проходят токи,
Чело ж моё всё  проросло травой.

Пусть сеятель с глазами сини чистой
Свой трижды круг пройдёт в теченье дня, –
Ведь это наша общая Отчизна,
Как из неё вы вырвете меня?
   
Кто ж будущее вам с ушедшим свяжет,
Кто вас любить научит те кряжи,
Когда и он со мною рядом ляжет,
Три шага не дошедши до межи?

А гогот вновь гусей несётся серых
И пахнут мёдом плавни по весне!..
Я, скифский царь, я здесь покоюсь – в Геррах,
Копьё и меч, и верный конь - при мне.




ГЕРРИ

                Гробниці [скіфських]  царів містяться в Геррах,
                до яких Бористен ще був судноплавний
                (Геродот, IV, 71)

Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні,
Я, скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах,
І стугонять століття по мені.

Колись цю річку звали Бористеном,
А Скіфією – всі оці краї.
Як пахли по степах тоді нестерпно
Кочівками осінні кураї..

Гай-гай!... Все так. Колись я був тут юним.
Ходив на бій. Поїв коня з ріки…
Мов сон, пройшли сармати, готи, гуни,
Авари, печеніги, кипчаки.

Чиї тепер тут кроки землю будять?
Яка зійшла над обрієм доба?
Я міцно сплю, тримаючи на грудях
Тяжінь високовольтного стовпа.

Над ним гудуть громи в сталевих струнах,
Під ними крає землю чересло.
Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,
Чоло ж моє колоссям проросло.

І хай сівач с блакитними очима
Ще тричі вищих обширів сягне –
Це наша з вами спільна Батьківщина,
Бо як ви з неї вирвете мене?

Бо хто вам майбуття з минулим зв’яже
І хто навчить любити ті кряжі,
Коли і він зі мною поруч ляже,
Три кроки не дійшовши до межі?

А  гуси знов гелгочуть на озерах,
І пахнуть медом плавні навесні!..
Я, скіфський цар, похований у Геррах, –
Мій спис, і меч, і кінь мій при мені.

(Борис Мозолевський. Поезії.-
   Київ. 2003. – С.102-103).