Саймон Армитедж. Змейка

       Саймон Армитедж.

   
         ЗМЕЙКА.

  Грузчики и портовЫе рабочие сняли девчат на вечер.
  Застелена угольно-чёрная палуба пледами;
  Бутылки, коробки с соками, аккордеон; одна из девчат
  изгибается, узлом завязав футболку.

  Качаются возле самого берега сети,
  Будто кто-то охотится сонно, вслепую и медленно
  танцуя.

  Говори бормочи, позови меня, Змейка,
  пока я не проснулся.


          *   *   *


Змійка
 
  Вантажники й портові робітники зняли дівчат на вечір.
Вугільно-чорна палуба застелена пледами;
Пляшки і коробки соку, акордеон; одна дівчина
Вигинається, зав’язавши футболку вузлом.
 
Біля самого берега хитаються сіті,
Ніби хтось полює крізь сон, наосліп, повільно
Танцюючи.
 
Говори, бурмочи, клич мене, Змійко,
Доки я ще не прокинувся.


               *   *   *
 
 
    Людка-малышка - ты помнишь замурзаную дочку соседей? -
    И пса, который приплёлся с твоим сыном
                а потом,
    исчез во время одной из зимних рыбалок -
    быть может они приходили только к тебе,
    чтобы ты потом сумела узнать их там?
                Человек,
    человечек и пёс - так точно вы
    и стоите пред ним, вымытые,
    аккуратные,
    как семья у фотографа, и щуритесь всё, пытаясь
    рассмотреть его,
                в его предпоследнем мерцающем свете.

              *   *   *               

 
Мала Людка – пам’ятаєш ту замурзану дитину сусідів? –
і пес, який приплівся за твоїм сином,
      а потім
зник під час однієї з зимових рибалок, –
може, вони приходили тільки до тебе,
щоб ти потім могла упізнати їх там?
       Людина,
людинка й тварина – так ви
й стоїте перед ним, вимиті,
прибрані,
ніби сім’я у фотографа, і мружитесь,
і намагаєтесь роздивитись його в мерехтливому,
                передостанньому його світлі.
 
            *   *   * 


   Из реки ещё целые сутки брать воду нельзя.
   Пьём влагу, скопившуюся от нашего дыхания
   Тела абсолютные, тела ангелов, без входа
   и выхода, сцеплены в танце, под который никто не играет.
   Кто знает, как тебе будет над пропастью иль на уже подмокшей
   палубе?
   Быть может, ты пожалеешь, что так редко
   срывался в дорогу не попрощавшись,
   что не приезжал,
   никому не позвонив, на рассвете, внезапно? Что никогда,
   не напивался на людях, не позволяя себе
   быть смешным,
   ибо тот кто не был смешным, тот не может смеяться.
   Что хотел получить то, на что стоит просто смотреть?
   Потому, что считал,
   что  слова должны найти свои вещи, молчанье - причину,
   а благодарность - адрес?

   Двое чужих детей играют с большой собакой,
   и мы любуемся ими, пока не наступит ночь.


              *   *   *            

 
З ріки ще добу не можна брати води.
П’ємо вологу, яка скраплюється від нашого подиху.
Абсолютні тіла, тіла ангелів без входу
і виходу, зчеплені в танці, до якого ніхто не грає.
Хто знає, як тобі буде над прірвою або на підмоклій вже
палубі?
Може, шкодуватимеш, що так рідко
зривався в дорогу, не попрощавшись,
що не приїжджав,
нікому не подзвонивши, раптово, удосвіта? Що ніколи
не напивався на людях, не дозволяв собі
бути смішним,
бо хто не буває смішним, той не мав би сміятися.
Що хотів мати те, на що варто просто дивитися?
Що гадав, ніби слова мусять знайти свої речі, подяка – адресу,
мовчання – причину?
 
Двоє чужих дітей граються з великим собакою,
і ми милуємось ними, аж доки спадає ніч.
 
                Перевод на украинский Остапа Слывинского.

   Возможно, что это стихи самого Слывинского, а не Армитеджа.