Жаром розверзнеться мертва земля,
Напоєна присмаком власної крові.
Отрутами зрошені сонні поля,
Ріки наповнені тихого болю.
Людина – творіння вінець недолугий,
Богоподібним себе завважала.
Насправді ж ти лиш паразит, і на муки
Ти гідний, щоб небо тебе прирікало.
Ми кара Господня породжена з плоті,
Хвороба планети, що ятрить їй рани…
Ми губим життя, що зароджене в плоді,
Допоки наш дім нам труною не стане.
Ми губимо душі, вплавляєм в них пластик,
Адами і Єви з усмішкою звіра.
Ховаєм обличчя в намордниках масок,
Холодне вже Сонце тепер наша віра.
Ми скоро загинем в вогні, що очистить
Всю Землю від наших смертельних обіймів.
І з»являться нові творіння, що мислять,
І знову отруять планету повільно…
Крик Земл
© Copyright: Моргана Гильдебрандт, 2012
Свидетельство о публикации №112040406122
Свидетельство о публикации №112040406122
Рецензии