Тем летом в Трахтемирове

На заре приходила бабка Улита,
Приносила тарелочку спелых грушек,
Говорила: «На, поешь за моего сыночка!»
А сын её не вернулся с далёкой-далёкой
И очень страшной войны.

Тем летом проводились раскопки
Скифского Трахтемировского городища.
Вблизи же Переяслава
Уже второй месяц снимался фильм «Освобождение».
Самолёты налетали на переправу,
Палили зенитки,
И всё было неестественно,
Как в кино.

Только бабка Улита,
Услышав из садика те взрывы,
Пряталась в погреб, тряслась,
Молилась: «О, Господи!»
А молодёжь смеялась над бабкой Улитой.
Молчал только второй её муж,
Инвалид дед Лукаш, –
Единственный мужчина на весь Трахтемиров.
И мне, может быть, тоже было бы смешно, если бы –
Если бы так не хотелось
Плакать.

ТИМ ЛІТОМ В ТРАХТЕМИРОВІ

На світанку приходила бабця Улита,
Приносила спілих грушок полумисок,
Казала: «На, поїж за мого синочка!»
А син її не повернувся з далекої-далекої
І дуже страшної війни.

Тим літом провадилися розкопки
Скіфського Трахтемирівського городища.
Поблизу ж Переяслава
Вже другий місяць знімався фільм «Звільнення».
Літаки налітали на переправу,
Палили зенітки,
І все було неприродно,
Як у кіно.

Тільки бабця Улита,
Зачувши з садка ті вибухи,
Ховалася в погріб, трусилася,
Казала «О, Господи!»,
А молодь сміялася над бабою Улитою.
Мовчав  тільки другий її чоловік,
Інвалід дід Лукаш, –
Єдиний мужчина на весь Трахтемирів.
І мені, може, теж було б смішно, коли б –
Коли б так не хотілося
Плакати.

(Борис Мозолевський. Поезії. – Київ,
2007. – С.151).