Полiське сяйво

Спадає згадка літ, немов росичка,
На гойні трави радісних левад.
Заграви в маків цвіт фарбують личко,
Діброви пестять хвилями розрад.

            Моя Волинь, заквітчана красуне!
            Чому навшпиньках бродиш  ти по снах?
            З Полісся лине сяйво тонкорунне,
            Мов з неба зорі вплів у верби птах.

Збираю перли із кульбаб в долоню,
І щось від згадок у душі щемить:
То, ніби неня, шепче тихо: “Доню!”,
То грає десь Лукаш.... Чи серце снить? 

            Волинь моя! Стривай, кохана, трішки!
            Візьми із серденька мій жар чуттів –
            Молитвами розсип, вплети в смерічки,
            В щедроти душ, в липневий дар ланів!

Чарують сни бузковим та духмяним,
Цілує сонях мрій ясну блакить!
А я дитям лишаюсь тут коханим –
Вплітаю в слово цю жадану мить.

            Волинь моя! Заквітчана красуне!
            Навшпиньки бродиш ти у мріях-снах.
            А із Полісся сяйво тонкорунне
            До мене мчить, мов швидкокрилий птах.
 
            

Фото Сергія Антонова