Рідкий азот поглинає свідомість,
Обіймає ніжно пелюстки червоні…
Усі твої мрії летять в невідомість,
У лагідну прірву пустої безодні.
Усе заморожено, стерто, забуто,
В жилах твоїх вже життя не тече…
Любові і щастя не зможеш відчути,
І болем жалким тебе не обпече…
Покотяться сльози по шкірі прозорій,
Розкаяння вийде крізь очі пусті.
Твій світ, наче небо палкий, неозорий,
Згорає й загине у власній красі…
Губами торкнешся пелюсток кривавих,
Ридання затихне, залишиться жаль.
В обіймах квіток своїх дико коханих
У паморозь зникне остання печаль.
Стоїш на колінах, холодний мов іскра…
Терновий вінок у волоссі, в руках лиш букет…
Життя – це випадок, негаданність прикра,
А похорон – смерті останній бенкет…
Холодн троянди
© Copyright: Моргана Гильдебрандт, 2012
Свидетельство о публикации №112040306369
Свидетельство о публикации №112040306369
Рецензии
