***

Пам'яті миротворців

Ти маєш дім, та ти йому не радий -
Він затісний й для тебе одного,
Такий низький, що в ньому лиш лежати
І думать можна, більше нічого.

Твої думки мандрують із душей,
Десь зачіпаються за волосинки трав,
Душа твоя витає над землею,
А мертве тіло дух землі забрав.

І тіло біле вкрив вологий морок
Твого нового дому, де один
Сліпий, старезний чорний ворон
Вже кряче поспіль декілька годин.

Твої думки уже розкидав вітер,
Душа їх відпустила, не трима.
Твоє життя на середині літа
Так підло обірвалося дарма.

Тебе, герой, чекали всі додому
Та не побачили ні радості, лиш сум
В очах твоїх, лиш тихую утому
Твоїх останніх і тривожних дум.

Твій друг живе з тобою поряд.
Він знає все, що знаєш ти,
Бо й він там був і він з тобою
Шукав свого життя мети.

Чи він знайшов її? - Незнаю,
Бо в цьому й сам не певен був.
Він на землі хотів лиш раю,
А де шукати - не збагнув.

Ти знав його, а він тебе з дитинства,
Ви як брати рідні були.
Життя любили і стареньку неньку
І просто ви за мрією пішли.

Помер ти на чужому полі,
В чужій війні, чи в майже мирний час,
Коли воюють клани та ідеї
Чужі, а убивають нас.

На ясні зорі і на тихі води
Упала туга тих рудих пустель.
Вбивали війни лиш воюючі народи,
А ти ніс мир серед чужих людей...