Як знявши плаття по кімнаті ступає тихо в темноті
Твоє розпалене багаття, твоя єдина у житті.
Ти притуляєшся до неї, не плечі руки їй кладеш,
І називаєш вже своєю, до вівтаря уже ведеш.
Ти мабуть будеш довго жити, і довго житиме вона.
І буде доля ваша шитись з дорогоцінного сукна.
Та зараз не тікай в майбутнє, і не шкодуй, що ти не там,
Поки миттєве й незабутнє не розтеклося по рукам.
***
© Copyright: Екатерина Ефименко, 2012
Свидетельство о публикации №112040202654
Свидетельство о публикации №112040202654
Рецензии
