Родной город

Живемо ми у просторі єдинім*
І під покровом Божої руки.
Ми- українці, діти України!
Її ми доньки, внуки і сини.

Ми є нащадки мужніх, непродажних,
Славетних та незламних вояків,
Які боролися за воленьку відважно,
Які за мирне небо полягли.

Історія породжена прадавно.
Ніхто не в силах зчислить точній вік.
Вона є нескінченна й нездоланна,
Вона - то є літопис важних* літ!

Ми, браття, прожили немало воєн
І пролили за них цистерни крові.
Ми ворогів долали раз за разом.
І досі перед нами вибір гасел.

Життя - то боротьба, а розум - зброя.
І будь-хто з нас - то воїн... справа в тім,
Що кожен сам обрать повинен поле
Одвічної тяжкої боротьби.

Не будемо вдаватись до подробиць
Стражденних тих воєнних гірких літ.
Тяжкі то муки, оповиті горем,
Слізьми Вкраїни, вкрившими блакить.

В якому б ми містечку не осіли,
Ми всі живемо на землі одній.
Ми- українці, нація єдина,
Багата на ремесла і пісні!

Де в світі ще знайдеться Чураївна
Із голосом сопілчиним, тонким?
А де зустрінеш кобзарів тих дивних,
Що наосліп співали ті пісні,
Що стали голосом і тугою народу,
Його душою, розумом, крилом,
Яке виносило їх через води
Дніпра, Десни, Прута...ген за кордон!

Ось і згадались нариси минулі...
А зараз же сучасність...дні не ті.
Оскільки я киянкою родилась,
То маю честь сказать про Київ свій.

Герой то місто!В війни постраждало
Не мало від сторонніх ворогів.
Та не здалось воно, все ж устояло,
А зараз - мегаполіс Київ мій.

Тепера* вже його і не впізнаєш,
Якщо порівнювать минілі дні.
У ньому нові барви увібрались.
Споруди вже не ті, а всі нові.

Хоч наше місто стало більш сучасним,
Ми бережем історії зразки.
Відновлюємо храми, що завчасно,
Як ми, відновлювали нашії* діди.

Чого лиш варта наша славна Лавра,
Яку я бачу що не кожен раз?!
Яка вона простора і прекрасна,
Святиня й берегиня міста крас*!

Багато в моїм місті колоритів:
Соборів, храмів, площ, парків, споруд,
Музеїв тематичних і незвичних,
Що слідом за собою час несуть.

І як же не згадаєш рідну річку,
Описувану Стельмахом, Франком,
Шевченком, Українкою, Малишком,
Описаною мною, цим пером.

Дніпро- ревучий, дужий, сильний, гордий,
Такий великий, бистрий* і міцний.
Впадаєш ти з протоками у море,
У Чорне, шо на півдні сонячнім.

Тепер, напевно, добігає черга
Сказать про люд міський же- про киян,
Які є серцевиною столиці, її єством
(З банальним почуттям).

У нас люд різний : бідний і багатий,
Привабливий й не дуже... в іншім річ.
Ми з часом стали душу утрачати,
Мораль убили вщент, забули річ.
Ми мову продали... Що ще сказати?
Мені це неприємно пізнавати!

Ну ясно ж, час спливе, а нам лишати
Же необхідно слід своїх подій.
Потрібно за собою просівати
Надію на яскраві й світлі дні.

Родити дужих й сильних нам нащадків
І виховать по праву і уму,
Щоб цінували ті давні початки,
Історію країни... лиш одну!

Щоб кожен з нас, киян, був освітянином
З широким шляхом в обрії нові.
Щоб полишили місто наше славне
Чутки про безкультур`я і бійки!

І лиш тоді не соромно сказати,
Що я - киянин справжній! Київ- мій!
Породжений я тут! Тут і вмирати,
У мегаполісі  рожевих мрій!

(*- авторські неологізми)

                2010 р.