Iвасик Телесик

    ІВАСИК ТЕЛЕСИК

Була в мене, парубка, солом’яна хата,
Й молода дружина, крива та горбата.
Звали ту дружину – зміївна Оленка.
Баба Яга стара була в неї ненька.
Згоріла та хата, а з нею й дружина...
Бо вони, із тещею, ледь мене не з’їли!

Збудував я хату із лози гнучкої
І її поставив над самою рікою.
Влітку, якось вранці, сходив на рибалку...
Стала жінка друга – річкова русалка.
В повінь змило хату, а з нею й русалку...
З лози хату жалко, русалку не жалко.

А нову я хату збудував із глини!
На горі, на дасі, лелеки гніздо звили!
Взяв собі я третю дружину-красуню!
Дивлюся на неї – ся не намилую!
А тую красуню бусурмани вкрали,
А глиняну хату з землею зрівняли!

Пішов я у прийми, в кам’яні палати,
А там треба день і ніч, як віл, працювати!
Тяжко бути приймаченьком в багатої дружини.
За одне правдиве слово – випхали у спину!
Чом я тоді не згорів в солом’яній хаті!
Івасику Телесику , на старість, ніде спати...