Аж зуби заломить одразу кринична вода,
А п'ю не нап'юсь, бо смакує дитинством далеким.
Ще згадує хата, люстерками шиб вигляда,
Гостинно клекоче з гнізда верхового лелека.
Я - вдома, я - вдома! Радіє євшанно земля,
Вона не зникома. А спогади трепетні, світлі...
З городу хустинка матусі майне іздаля,
Рвонуся назустріч, а неньки нема на цім світі.
Залишилась яблуня, вже напіввсохла, стара,
Вона пам'ятала бабусю і нас - малюками.
А час, хоч безжальний, у серці не все витира,
Що панькало, гріло, і що запеклося роками.
На хресній дорозі, що нас од порогу веде
Всевишнього ласку і нові дива відкривати
І отча любов, і завзяття душі молоде.
Хіба ж ми посміємо, брате, оце забувати?
Аж зуби заломить одразу кринична вода...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2012
Свидетельство о публикации №112033012250
Свидетельство о публикации №112033012250
Рецензии
Дуже до душi прийшовся Ваш вiрш.Дуже талановито пишете-я би сказала по Шевченкiвскi.Сподобалося!!!
Валентина Бачал 04.04.2012 20:13 • Заявить о нарушении
Валентина Бачал 04.04.2012 20:13 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.