Стояла я і слухала весну,
Дивилась в небо, повне дивоцвіту.
І знала: вночі знову не засну,
Та трохи ще - і знову прийде літо.
Я марила, пірнала в забуття,
Тебе чекала і любила сильно.
І бачила тебе своїм життям,
Коли дивилась в твої очі пильно.
Ті очі, що були, немов блакить,
Дивились холодно, а я і не зважала,
Не думала, що то остання мить,
Коли тебе тоді своїм назвала.
Пішов, а я не вірила тобі,
Казала, що не знайдеш сили.
Не вірила, що бачив ти в мені
Любов всього життя, аж до могили.
Казав менi, я мала зрозуміть,
Як буде важко жити наодинці.
І як скінчиться щастя в одну мить,
Як заживу одна в своїй хатинці.
__
Вже рiк пройшов, i рiк iще пройде,
Не знаю, як змогла це пережити.
Кохання якщо спрвжнє - не впаде,
Оце назавжди треба зрозyмiти.
травень 2011, березень 2012 р.
Стояла я i слухала весну...
© Copyright: Мария Островская Карауш, 2012
Свидетельство о публикации №112032800618
Свидетельство о публикации №112032800618
Рецензии
Не часто зустрінеш тут україномовні вірші, і це добре, що прочитав ваш вірш, подобаються вірші українською мовою, якось вони більш милозвучні виходять) Останні два рядки добре написано. Творчих успіхів вам Марія)
Ростислав Поляков 13.07.2012 19:39 • Заявить о нарушении
Ростислав Поляков 13.07.2012 19:39 • Заявить о нарушении
дуже приємно, дякую ;)
буду намагатись писати більше.
з теплом*
Мария Островская Карауш 15.07.2012 14:32 Заявить о нарушении
буду намагатись писати більше.
з теплом*
Мария Островская Карауш 15.07.2012 14:32 Заявить о нарушении