Вони дивились вічності у очі,
Їх небагато було: він, вона.
З подиву розкривали роти,
Висовуючи слинні язики.
Стукіт зубів вірвався в тишу,
І розбудив буття.
Виходячи з води на сушу
І беручи своє взуття.
Позаду в них - море,
В переді - гора,
Вверху - хмарина,
Внизу - земля.
Вони мають руки,
І ноги в них є,
Також інструменти -
Та вироби!
Тому спокійно пішли віддихнуть,
Зайшли у дебрі ось і вся суть.
Дальше немає сенсу писать -
Кожному члену, треба поспать!
Iз циклу Вiн i Вона
© Copyright: Николай Назар, 2012
Свидетельство о публикации №112032607007
Свидетельство о публикации №112032607007
Рецензии
