Iлюзiя дня...

Жереб кинутий рукою вільною,
Ходою важливою і трішки
повільною,
Він зазначав на сторінках історії
І відкладав у прийдешнє калорії.

За час відновлений у просторі,
До звуку миттєвого відчуття,
Наточені леза гострії,
Немає вже кінця ''О(це) Буття!''

Пусте... Амфора Данаїд без дна,
Що це? -Сізіфова праця марна,
Гея - могутня богиня Землі.
І люди на ній не одні!

Злиття двох знаків у ціле,
Є колія, по ній хтось йде...
Закручує космічні лінії,
І сідає напроти сонця у тіні.

Наступили сутінки,
На заході спустився Геліос,
Розпустили пуп'янки,
Із Тартару долинає чийсь голос.

Грізний вид приймає день з
повітря,
Надихаючи на порох та сміття...
Імпортуючи - повноліття,
Експортуючи - що йде із димаря.

Конвульсує, дригає - значить
існує.
Закриває люки - щось взнає,
І на дно миттєвої Істини,-
Загоряються сірникові сни.

Дороги...
Трапеції...
Куби...
Шари...
Каміння,- а може, то просто
дари?

Суть кожного в сенсі його
вороття,
І стук каблуків чиєгось взуття.

А щоб не було нічого,- існує
щось...
Ось докази того, що відбулось!
А б р а к а д а б р а. . .
_____// ]{о^ян