Розходиться по моїм венам гнів і біль,
Я знову стиснув пальці в кулак,
І знову сиплеться на рану сіль,
Я досі все терплю, а може дурак?
Зламаний і розбитий на асфальті лежу,
Навколо ж зібралась юрба тупих людей,
Усі дивуються чому я не кричу,
Скажу я вам відверто, нудить мене від цих ****ей.
Я знову смикнув оком, руки, ноги – цілі,
Але чомусь лежу й не можу встати,
Довкола говорять «У нього губи білі…»,
Не так це легко сраку відірвати.
Зібравшись з думкою, зібравши силу волі,
Я піднявся з холодної землі,
Мій погляд опустивсь додолу,
І я підняв ті самі, ті твої ключі.
Торкнувшись їх я ясно пригадав,
Що ти їх викидала у віконце,
Що цілий день я не землі лежав,
Мій труп же зігрівало сонце.
А зараз я стою живих живіший,
Від твого серця ті ключі тримаю,
Стрибнув за ними – вчинок найдурніший,
Пробач мене за все…я лиш тебе одну кохаю.
Розходиться по мо м венам гн в б ль
© Copyright: Алекс Деймон Кроу, 2012
Свидетельство о публикации №112032600399
Свидетельство о публикации №112032600399
Рецензии