Весна, юн сть, краса

Діалог Павла і Світлани на фестивалі.

 Сітлана:
Глянь,як в небі сонце сяє,
як блищить в траві роса.
Все навколо оживає,
бо прийшла весна-краса.
Так, в Полісся прилітають:
осінь, літо і зима
і всі пори року знають -
краю кращого нема!

Павло:
І дівчат,що як Веснянки
вишиванки одягли.
Певно бачила, Світланко,
в хороводі як пливли?
Ось і ти, зеленокоса,
вся в квітках, мов коровай,
синьоока , а в волоссі
грає диво-водограй.

Світлана:
Ти теж гарний - чорні брови,
тонкий і високий стан.
Ще - охочий до розмови!
В почуттях не вітруган?
 
Павло:
Ні, Світланко,я піймався.
Бач, стою мов на голках.
Бо ж у тебе закохався.
Ти одна в моїх думках.

Світлана:
Не жартуй так, любий друже,
й не кажи мені про те.
бо від слів таких,мов ружа,
моє серце розцвіте.

Павло:
Ой,весна в тім винувата,
буйна зелень, дивний цвіт.
Тож весною і дівчата
нам затьмарують весь світ.

Світлана:
Добре,Павле,файно мовиш.
тільки, друже, пам,ятай.
На уроках двійку зловиш,
на весну ж бо, не пеняй!

Павло:
Що ж,нехай весна буяє!
В рік вона приходить раз.
Вчитись нам хай помагає
й на кохання лишить час!.