Мене лякають люті морози,
Що ножем ріжуть душу мою,
Не писав на замовлення прози
І тому сльози втіхи не п’ю.
Не знайшов я такої причини,
Щоб замилити власну вину,
Без любові в нікуди ринув,
Знапастив я красу не одну.
Але раді були мені дами,
Їхній шепіт – на шиї петля,
Ситий вдосталь земними гріхами,
А таких не приймає земля.
І тому, коли неба наставник
Запитає, чому я грішив,
Я скажу, що за віру і правду
Я самотньо із натовпом жив.
Що шукав у віддалених мандрах
Своє щастя і свій ідеал,
І тебе, дорога ......
Все життя своє грішне шукав.
І без страху стою на колінах,
Я чекаю, що буде суд,
Невзаємністю рани боліли,
А у ранах вітряний бруд.
Я готовий, зі мною молитва
І любов велика одна,
Почуттів моїх програна битва,
Та попереду довга війна.
Мене лякають лютi морози
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112032300500
Свидетельство о публикации №112032300500
Рецензии
