Ніхто від часу не втече...
Так ставить він свої тенета,
Що вже і річка не тече,
Й не обертається планета.
Вже не співають солов'ї
І не гудуть на квітах бджоли,
І не шумлять давно гаї –
Це не повернеться ніколи.
Давно і люди вже не ті,
І мчать усі вони в майбутнє.
Та хто б на світі не хотів,
Щоб не було старе забуто?
Життя – лиш мить у часу морі.
Це вже відомо всім давно.
Пливе життя собі поволі,
Аж ось – закінчилось воно.
І кожен з нас собі те знає,
Що на землі живе лиш раз,
І той лиш слід тут залишає,
Хто не забув себе і нас.
Правда про час
© Copyright: Катерина Кулик, 2012
Свидетельство о публикации №112032312171
Свидетельство о публикации №112032312171
Рецензии