Ти вдягнеш вечірню сукню,
Я скину кітель і чоботи.
Залишаючи кров на склі та бруківці,
Ми підемо повз стіни, що стогнуть,
До найвищої башти міста.
А потім, сидячи майже на небі,
Ми зустрінемо ексадрилії
Очима, повними західного сонця.
Залишимось вічно дивитись,
Як палає
наш
Дрезден.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.