Такеє трапляється все ж таки в світі.
Покинутим знову бракує тепла.
Легкі твоїх рук шалені, омріяні
Та ніжнії дотики я зберегла.
Прийди, обійми мої плечі оголені,
Розплутай моє неслухняне волосся,
Торкнися обличчя своїми долонями,
Збреши, що тобі без мене не жилося.
Чекала всю зиму та не дочекалася,
Що серденько твоє покличе моє.
Пиячила з радощів, з горя сміялася,
Гадала загоїться та заживе.
Леліяла думку щасливую лагідно,
Що все це минеться та щезне той біль.
Та в серці навіки хвилююче-гамірно
Так чітко я чую тяжкий подих твій.
21.03.2012
***
© Copyright: Екатерина Недвигина, 2012
Свидетельство о публикации №112032201478
Свидетельство о публикации №112032201478
Рецензии