Аlchеmia de amor

Як у часи середньовіччя,
Коли блукала мисль людська,
У вищих сферах потойбіччя,
Любові й істини шука.

І в таємниці неземної,
Хотіли щастя віднайти,
Щоб долі збутися сумної,
Пекельних мук, і гіркоти.

Тоді чарівники творили,
Із компонентів речовин,
Стихій, та засобами сили,
Що демонів сяга глибин –

Безсмертя, дивні еліксири,
Що коштували їм життя.
І вірили у хибі щирій,
До самогубства, забуття,

Що в поєднанні, тих сполучень,
Цноти і ницості – вони
Досягнуть, як старанний учень
Всі одкровення сатани.

І нині, ми до них подібні,
І це дається нам в знаки,
Наш мозок до відкриття здібний,
В коханні діє навпаки!

Для того він бере реторти,
І пристрасть, як сировину,
Де янголи сплелись і чорти,
Переганяє лиш в одну.

І розділив любов на склянки,
Якусь ховає на полиці,
Із себе взявши обіцянки,
Усі думки прогнати ниці.

Але бентежить все його,
Якесь передчуття, прозріння,
Що саме друге, те єство
І є причиною сумління…