Верба

Цвітуть  конвалії, 
 Тумани  яром  сірі
 Пливуть  за  обрій.
 Нерозбуджена  блакить
 Прекрасно-ніжна  і  чутлива.
 Неначе  юна  діва  спить.
 І  в  прохолоді  трави  сонні, 
 І  в  росах  –  зорях  білий  світ.
 Розкинувши  зелені  коси, 
 Верба  вдихає  ранку  цвіт.
 І  сниться  їй  проміння  сонця, 
 Весна  дзвінка  і  в  косах  цвіт, 
 І  чиста  юність,  і  всесильна, 
 Незаймана  вітрами  літ…
 Їй  сняться  води  ставу  сині, 
 Дзвінкі  хлоп'ячі  голоси.
 А  вітер  коси  заплітає
 Барвінком  чистої  роси…
 Верба  стара…
                понад  водою…
 У  сні  ранковім  усміхалась.
 Було  так  добре
                і  так  світло.
 І  щастям  на  душі  співалось…
 А  в  прохолоді  трави  сонні, 
 І  в  росах  –  зорях  білий  світ.
 Розкинувши  зелені  коси, 
 Верба  вдихає  ранку  цвіт.
 Цвіли  конвалії  надії, 
 І  нерозбуджена  блакить
 Була  прекрасна  і  чутлива, 
 Неначе  юна  діва  спить.