Закон образности -теория литпроцесса

Шановний чита;чу!
Продовжуючи концепцію сімнадцяти золотих законів поезії, хочу зупинитися на законі образності. Підсилення (посилення) образної системи вірша – це укріплення його мускулатури, це шлях, який дозволяє концентрувати як думки, так і почуття, збільшувати щільність думки-форми. Створення системи образності у окремого поета – це і є створення осі;бного, неповторного внутрішнього світу творця, це шлях до майстерності. Психологічне зображення швидкоплинного життя за допомогою незвичного, вдало підібраного образу і складає суть творчості, дозволяє вдало розкрити тему і яскраво відобразити одвічну спрямованість людини до вищого, до любові, щастя... і лише тоді художній образ, змальований поетом, несе уявлення про добро, красу ПОВНОЮ МІРОЮ. Гарна система образності дозволяє стислим рядком сказати значно більше і краще, власне, висока ступінь образності і робить створене автором поетичною лірикою, рима тільки допомагає, і, навпаки, не кожна заримована річ є поетичною річчю (поетичним твором). В залежності від обсягу поетичного матеріалу можна говорити про деталь, образ, тему художнього твору, це, так би мовити, кількісна характеристика закону образності.
Закон завершеності – це перш за все закон правильного мислення, у своїй основі він має всі ті закони логіки, які дозволяють з раніш зробленого припущення зробити вірний висновок. Як казали на-ші пращури, хто як думає, той так і висловлюється. І, якщо автор почав за здоров’я, а закінчив за упо-кій, то, мабуть, він в силу якихось обставин відступив від цього закону. Розкриття теми, логічне завершення роздумів автора твору, точність, лаконізм подачі матеріалу – все це і складає  предмет даного закону, коли можна і потрібно в двох строфах твору розкрити проблему і привести читача чи слухача до вірного висновку. Поет, описуючи, відкриваючи які-небудь закони стосовно людей, повинен у своїх судженнях дотримуватись правильного мислення, щоб за допомогою засобів поетичної мови переконати читача в вірності своїх спостережень, висновків з обставин, які вивчаються. Лірика – це всього лише особливий спосіб МИСЛЕННЯ. Це потрібно пам’ятати кожному, хто взяв перо в руки.
Закон гармонії. Поезія, яка розкриває бурхливі почуття, роботу думки, повинна підпорядковуватись ряду законів, і у неї свій вимір нашого чарівного світу. Їй притаманні три якості гармонії: 1) при звуковому відтворенні написаного – благозвучність; 2) при емоційному резонансі, співпереживанні – позитивне благосприйняття матеріалу; 3) при сприйнятті змісту – глибоке інтелектуальне задоволення від багатства духовного спілкування, від розкоші розумового спілкування. Наявність цих трьох якостей у творі говорить про майстерність автора. Гармонія (згідно з тлумачним словником) – це співрозмірність, впорядковане розташування елементів. В поезії – це співрозмірне і впорядковане розташування наголошених голосних звуків, тобто віршований розмір. Поети часто роблять наголос на звучанні не голосних, а приголосних звуків, і тоді це називається консонантизмом. Але, я;к би не будувався вірш, головне правило гармонії – це взаємозв’язок звуків всередині рядка. При використанні закону гармонії відчувається злиття як рядків, так і строф твору. Внутрішній розмір вірша заставляє вслухатися в переклик звуків. Згадайте високий пушкінський склад, припіднятість почуттів, коли звук і зміст зливаються просто в звукозміст, і це злиття є майстерним застосуванням згаданого закону. Коли відчувається єдність і щільність віршованого рядка, коли отримуєш задоволення від прислуховування до інтонації, коли благозвуччя будить в душі світлі сили, знай – поет добре володіє навичками застосування закону гармонії.
Сподіваюсь, в наступнім випуску «ОРФЕЮ» ми продовжимо розмову про сімнадцять золотих законів поезії.

                А.Заступ