Жигулi-оркестра

Коли ти станеш старим та іржавим,
у бістро в центрі міста у іншій державі
медового тіста п’янкими коржами
закусуватимеш життя,
за вікном, ніби невідворотний месник,
кроком спортивним – приставним або схресним –
урочисто посуне прозорий оркестр
твого власного забуття.

Позитивний ефект забуття у подиві.
Із кав’ярні прожогом, стертими сходами,
пірнеш до смарагдового підводного
простору минулого часу.
І бруків’ям прокотиться терпка злива,
усміхнуться повії, дозріють сливи,
і тебе обійме примарний Київ,
з яким ти ніколи не розлучався.

Оркестр почне крізь латунне сито
трусити прискіпливо карменситу –
на танок нікого не запросити,
тому що це білий танок.
Фламенко хвилює тендітні зап’ястя.
У певному сенсі ти їхня власність,
у певному сенсі це вища каста –
це шеренги твоїх коханок.

Важкими підборами вони, як уміють,
вибивають фламенкову тахікардію,
нагадують дії та протидії,
символізують якщо не досвід,
у всілякому разі гарний ужинок.
Коханки карбують свій поступ чинно.
За ними окремо крокує жінка,
яку ти кохаєш і досі.
А за нею окремо – жінка,
яку ти кохаєш і досі.
А за тою – жінка,
яку ти кохаєш і досі.

Ненависть кульгає услід за коханням.
Колотять в пошарпані барабани,
просять прощення чи то прощання
твої змучені вороги.
Тут зрадники, кривдники, друзі картонні,
бидло з району та інші гандони,
понівечені чемпіони,
чий смолоскип давно догорів.

Слідом ті, хто звався твоїми друзями,
в магнітолах врубають троїсту музику,
за тонованим склом несуться юзом
на роздовбаних жигулях,
за кермом попиваючи щось міцне.
Забуття – то примхливий і хижий стрілець,
рухом ніжним розстрілює нанівець
кращих друзів у пух і прах.

У грудях дорогу торує ця зграя,
заходить ув очі, в потилиці грає.
Останнім процесію наздоганяє
якийсь невідомий чувак
на велосипеді одноколісному,
співає напрочуд знайому пісню.
Та скільки йому услід не дивися,
назву не згадаєш ніяк.


Рецензии
ИНтересно как!А у меня есть ПРО СЕМЕРКУ ЖИГУЛЕЙ- загляните..с уважением ЛЮДМИЛА

Людмила Быкова-Швец   20.11.2012 10:22     Заявить о нарушении