Пряв пряжу дощ із чорних хмар,
Дніпро кипів початком злої бурі.
Ховали під горою сонця жар,
Притиснувшись від ляку, дві натури.
Багаття, всепрощаюча нам ніч,
Коли природа гнів свій розіп’яла.
Чи випадковий, чи причинний був той дощ?
І ти чому близькою мені стала?
Сліпе крил дощу закрило горизонт
І млосний серпень про минуле плаче.
Краплини з губ течуть, та смак не той,
Тебе нема, гірчить, одначе.
Пряв пряжу дощ, як в казці про любов.
Як пам’ятаєш ? Подзвони ти мене знов.
Прял пряжу дождь, как в сказке про любовь
© Copyright: Анатолий Заступ, 2012
Свидетельство о публикации №112031311086
Свидетельство о публикации №112031311086
Рецензии