Кисень

Вона піде, коли навіть не вистачить кисню для подиху, тому що ти не зможеш зупинитись, бо ніхто не пояснить де міра. Буде ковтати губами повітря та вбирати у себе, бо воно переконцентроване твоїм шепітом.

Як хтось сказав: це не ти у моєму серці, а я у твоєму.

Тож пиши пісні, вірші, адже це єдине що залишиться пісня неї.
Вона не була твоєю, тому в тебе не буде вистачати єдиного, мабуть останнього, мабуть довершенного пазла. Так, буде нова картка в архівах, але навіть без назви, бо її ніколи не було, бо вона лише була поряд, дозволяючи доторкнутись до, а тепер її нема, як немає в тебе.

Вона говорила, що не дає пустих обіцянок. А обіцяла стати твоїм янголом.

І ти піднімишся з ліжка, вдихнеш маленьку порція кисню, ніби економлячи, ніби у грудях є ще хтось. Подивишся у вікно: побачиш сонце, яке сліпо світить в очі туманним молоком, як вона любить, хоч ти й не знав. Знов подивишся на ліжко - на ту, що зветься коханою й так солодко зараз спить, обійнявши подушку двома руками. Візьмеш склянку води з підвіконника, піднесеш до губ, проковтнеш, відчуєш тепло навколо себе, зітхнеш. Та швидко почнеш збирати речі. Одягнеш її улюблений плащ та підеш на вулицю, чомусь з посмішкою на обличчі: просто такий дивовижний день. Не помічаючи, що вона свою обіцянку виконала.


10.03.2010