Сповiдь

Невже в  нас було все погано?
Ятрить мене душевна рана.
І спокою давно нема,
Обірвана життя струна.

І подумки в свої літа,
Я поверну   із  забуття.
Як ми зустрілись, покохались,
Любити вірно присягались.

Невже наші літа,
Лиш порожнеча, гіркота.
А серце прагне до любові,
І у душі ще сил доволі.

Перегорнув нашу сторінку,
Спересердя  ранив вірну жінку.
І прощення тобі не знаю,
Я знову плачу та страждаю.

За що мені це ? Боже мій !
Ти став мені такий близький.
Усе прекрасне що створили,
Ти розтоптав цинічно і що сили.

Все нерви, наслідки життя,
Яке не знало вороття.
Зірвався ти, я все прощаю,
Як жінка, мир оберігаю.

І першою сьогодні як колись,
Вклоняюсь низько,не журись!
Характер твій мені відомий,
Ти першим не прийдеш до змови.

Ну що? Привіт мій друже!
Невже тобі усе байдуже?
Гординя серце полонила,
Тебе усього оповила.

Я  знаю,  як оце скажу,
Зірвешся  ти, я знов прощу.
І буде так весь час,  до віку,
Жінки прощають чоловіку.