Серед висотніх великих домів,
в дощ понад містом у розпалі хмари,
йду я невпинно туди де є слід,
І я лиш і тільки зорі не сяють,
десь вдалині чути крики і стогін,
тільки туманом покриті проходи,
я зупинюся лиш тільки на мить,
сердце мое скочить знову і знову,
вітер мене підганяє у мряці,
дощ став гучнішим і сяє багряно,
бачить лише сторож з давніх домів,
І проводжае мене з-за паркану,
тільки я йду.... не спиняюсь... так дивно
навіть не маючи шляху напевно,
але я йду у цей дощ навздогін
чуючи крики примарного неба.
Улица
© Copyright: Артур Домбовский, 2012
Свидетельство о публикации №112031009651
Свидетельство о публикации №112031009651
Рецензии